Моя подорож до Румунії

ФОТОЗВІТ

Більше року я є учасницею однієї студентсько-волонтерської організації, що знаходиться на території КПІ — BEST (Board of European Students of Technology). Ця організація об’єднує студентів різних факультетів і дає можливість прожити саме те активне студентське життя: розробка проєктів, здобуття soft skills і hard skills, подорожі світом з метою отримання знань у різних сферах, дружба та культурний обмін.

Нещодавно від нашого LBG Kyiv (Local BEST Group — групи студентів в університеті, що є членом BEST і активно працює в організації) я та ще дві учасниці поїхали як делегатки на RM (Regional Meeting) у Румунію, щоб представити нашу локальну групу, наші проєкти, діяльність і розповісти про ситуацію в нашій країні. У Європі люди знають про те, що відбувається в Україні, але не бачать повної картини та деталей, тому ми поїхали, щоб показати й розповісти правду, що, зрештою, нам і вдалося зробити.

Поїздка була чудовою — це був мій перший досвід самостійної подорожі, і я була рада, що отримала таку можливість, та ще й із такою серйозною метою.

Ми жили в горах, у місті Бікоз у Румунії. Там був неймовірний краєвид.

У перший день у нас було офіційне відкриття нашого продуктивного тижня, де нам пояснили всі деталі подальшої роботи. Також у перший день відбувався міжнародний (міжкультурний) вечір, коли країни Європи представляли себе та свої локальні групи за допомогою презентацій, а пізніше — національних страв. У процесі ми знайомилися та обмінювалися браслетами з назвами наших локальних груп (це традиція). На цій зустрічі були присутні такі країни: Польща, Молдова, Румунія, Бельгія, Хорватія, Чехія, Україна, Греція, Туреччина, Сербія.

Наступні дні у нас починалися з восьмої ранку і тривали до опівночі — увесь цей час ми відвідували лекції, виконували мініпроєкт, завдання та челенджі. Це було дуже продуктивно, адже лекції були спрямовані на розвиток і здобуття знань як для роботи над проєктами, так і для майбутньої роботи в компаніях. Наприклад, лекція про fundraising або про HR responsibilities. Тобто було задіяно багато різних сфер. Під час роботи ми об’єднувалися в команди, щоб виконувати вправи та краще засвоювати матеріал лекцій.

Після продуктивного дня нас збирали в групи для рефлексії, де ми обговорювали враження, запитання та нюанси. А коли ці зустрічі закінчувалися, до мене підходили люди й розпитували про Україну, ставили всі питання, які їх цікавили. Я бачила страх і жаль на їхніх обличчях. Це були важкі розмови, але моя мета була — розповісти все як є, а не прикрашати. І я пишалася тим, що маю таку можливість, і була рада, що люди так щиро цікавилися.

Так минув наш тиждень. В останній вечір ми писали побажання та милі записки одне одному й вкладали їх у конверти з іменами тих, кому вони були призначені.

Наступного ранку нікому не хотілося прощатися. Ми отримали стільки знань одне від одного та безліч спогадів, але настав час їхати. Попрощавшись з усіма, ми відчули, що виконали свою місію і провели час із користю.

Обов’язково подаватимуся ще раз, щоб поїхати в інший регіон і отримати ще більше чудових спогадів та корисного досвіду!

Позняк Олеся

ЛФ-31